До уваги батьків дошкільнят!

Якщо ви помічаєте , що малюкові важко утримувати в центрі уваги всі компоненти завдання, його дії потрібно розбити на етапи.

Спочатку запитайте : “ Подумай із чого почнеш ? “ І нехай дитина виконує основну частину інструкції : переписує текст, вставляючи пропущені слова .

Потім перейдіть до другого етапу, підказавши , що і тут є кулька кроків : треба пригадати , які приголосні називаються м’якими , знайти слова, в яких вони є , і підкреслити їх .

Дайте дитині самостійно визначити потрібну послідовність дій і спробуйте обґрунтувати  її доцільність. Дозвольте їй самій вирішити, як зручніше : спочатку знайти слова з м’якими приголосними, а потім підкреслити їх , чи знаходити і одразу підкреслювати .

Спочатку слідкуйте , щоб учень у процесі роботи обов’язково зіставляв виконані пункти з вимогами завдання , а закінчивши вправу, ще раз перевірив себе . Згодом така черговість у діях стане для нього звичною справою .

Незабаром ви із задоволенням переконаєтесь в корисності подібної роботи. Вона н тільки позначиться на самостійності і правильності підготовки уроків, допоможе дитині уникнути образливих промахів, але й сприятиме її розумовому розвитку, закладе основи таких важливих інтелектуальних як планування і самоконтроль. Додайте до цього задоволення і гордість першокласника, який сам спланував необхідні дії і сам проконтролював їх. Радість , яку відчуває дитина, емоційно більш значима, ніж під час простого списування.

Звичайно , вона ще довго потребуватиме розумової допомоги батьків , але головне досягнуто : перед маленькою людиною відкрилася можливість відчути себе не тільки виконавцем, але й організатором власної діяльності . Вона відчула торжество успіху.

Мабуть , найкраще, що можуть зробити батьки в будь – якій сім’ї – це створити дитині позитивну емоційну атмосферу для роботи.

Пригадайте , ви щось пояснюєте малюкові , а він не розуміє . Ви знову намагаєтеся розтлумачити незрозуміле , а він ніяк не може вникнути в суть справи . Роздратування поступово росте , інтонація підвищується, голос зривається на крик, чуються докори . Де вже тут дістатися до істини . У чому ж справа, чому дитина втратила розуміння ?

Винні батьки . Адже часом вони навіть не намагаються замислитися над тим, чи чітко говорять, чи ясно висловлюються, чи не занадто кваплять свого малюка . вони не враховують , що швидкість сприйняття мовлення у семирічних дітей у 1,5 рази , а у десятилітніх 1, 3 рази менша , ніж у дорослих. Не враховують і того, що для міцного запам’ятовування  необхідне, як мінімум, п’ятикратне повторювання .

Тому візьміть за правило: геть невдоволення. Озбройтеся терпінням і зайвий раз спокійно поясніть малюку незрозуміле. Пам’ятайте , що дуже багато залежить від вашого особистого уміння організувати домашнє життя у сім’ї . Від того наскільки ви самі спокійні чи метушливі, повільні чи рвучкі, акуратні чи неохайні, доброзичливі чи сердиті.

Якщо ви сідаєте з дитиною готувати уроки, думаючи при цьому, як багато треба зробити по господарству, нічого доброго від такої допомоги не вийде. Ви згорятимете з нетерпіння, “ накручуватимете себе “ , кваплячи малюка, а він , як навмисно розгубиться, белькочучи щось незрозуміле, витрачаючи дорогоцінний час.

Чому ? А тому , що дитина сприймає підганяння дорослих як осуд. От вона і тривожиться, переживає, робить одну за іншою безглузді помилки.

Хочеться звернути вашу увагу ще на один момент, який далеко не завжди враховують батьки . Часом діти зумисне відмовляються виконувати завдання, посилаючись на перебільшенні труднощі, капризно демонструючи свої сумніви, безпомічність чи незнання. У такому випадку корисно раз і назавжди точно визначити лінію поведінки. Найкраще звернутися до дитини без прохань і умовляння по – діловому : “ Нічого розберемося “ . Як правило, доброзичливе зауваження батьків набагато дієвіше, ніж розмова на підвищених тонах або дорікання . Іноді достатньо просто бути поруч із дитиною в якості своєрідної “зовнішньої опори “ , яка допомагає їй зосередитися . До речі , цей спосіб багато дітей знаходять самі, благаючи дорослого : “ Посидь поруч, поки я зроблю завдання “.

Підготовка до школи – складний період у житті дошкільника, його перший соціальний конфлікт.

Не менш складним є цей період і для батьків дошкільника. Необхідно придбати новий одяг, взуття, портфель, посібники, приладдя для майбутнього школяра.

А головне – знайти школу, де він буде навчатися. Та попри глибоке співчуття до батьківського клопоту, із впевненістю можна стверджувати, що у дитини – майбутнього школяра – клопоту і хвилювань значно більше, ніж у тата з мамою, адже вона входить у зовсім новий для неї світ.

Як воно – “навчатися” ? Весело це чи сумно ? Важко чи легко ? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради слова потрібно ! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно – трудове життя. Словом, у дитини у зв’язку зі вступом до школи значно більше причин для хвилювання, ніж у батьків.

Вступ до школи і початковий період навчання  викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбуватися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в школі, є:

5. зміна розпорядку сну та харчування ;
5. зміна повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого проміжку часу, ніж у дитячому садочку;
5. збільшення часу, кий доведеться проводити без активного руху, сидячи за столом; незвично високий рівень “галасу”, “товкотня” на перерві, що призначена для відпочинку (частина дітей взагалі бажає не залишати класну кімнату у цей час);
5. зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;
6. необхідність повного самообслуговування під час одягання і роздягання, вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічних навичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;
5. необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у “стислі терміни”;
5. необхідність правильно реагувати на умовні сигнали – дзвоник на урок і на перерву – і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці – стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;
5. колектив із 25 – 30 одноліток; необхідність встановлення контактів з ними;
5. можливі невдачі в діяльності;
5. збільшення обсягу емоційного навантаження.

Перехід до школи – якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов’язаний зі зміною соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями.

Настає період “адаптації” до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді – до півроку.

Та не будемо забувати, що адаптація – природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.

Усі життєві ситуації, що пов’язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної неї картини світу, а іноді її серйозного корегування.

Головне, що необхідно дитині, - це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр – це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем.  У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як чергову гру, яка може виявитися зовсім не такою привабливою, якщо не перетвориться з часом на навчальну співпрацю з вчителем і однолітками.

Ставлення дитини до школи формується ще до того, як вона до неї піде. І тут важливу роль відіграє  інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователів дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: “Ти у нас будеш відмінником”, “У тебе з’являться нові друзі”, “Вчителі люблять таких розумненьких, як ти” тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.

Іноді ж батьки використовують образ школи для залякування, не замислюючись про наслідки: “За таку поведінку тебе в школі покарають і поставлять на облік у дитячу кімнату міліції”, “Ти двох слів не зв’яжеш, як ти в школі на уроках будеш відповідати?” тощо.

Такі настанови навряд чи підбадьорять дітей напередодні вступу до школи. Намагаючись бути об’єктивними в оцінюванні їх успіхів, дорослі щедро роздають критичні зауваження і зрештою домагаються того, що дитина взагалі не робить жодних спроб здолати труднощі, реагуючи сльозами не невдачі. Можна зрозуміти її побоювання і тривогу, що пов’язані з майбутнім навчанням у школі.

Таким чином, ані однозначно позитивний, ані однозначно негативний образ школи не принесе користі.

Важливо налаштувати дитину на повсякденну роботу і переконати її в тому, що вона зможе все, якщо буде старанно ставитися до навчання.

Основний пріоритет в питанні освіти дитини на етапі її підготовки до школи, як і всього періоду дошкільного дитинства, повинен належати загальному розвитку дитини. Саме він забезпечує подальшу успішність навчання дитини в школі. Це означає,  що педагоги дошкільних навчальних закладів та батьки, діти яких збираються до школи, повинні подбати, перш за все, про те, щоб у них були сформовані ті загальні здібності і ті якості особистості, що необхідні дитині для здійснення принципово нової для неї діяльності – навчання.

Серед основних складових понять “готовність до школи” – розвиток допитливості і пізнавальної активності дитини, вміння самостійно думати та розв’язувати найпростіші розумові вправи.

Інтелектуальна підготовка до школи передбачає не лише накопичення певної суми знань, умінь та навичок з окремих предметів, а, здебільшого, формування у дітей здатності сприймати знання, розвиток у них особистого досвіду пізнання, проблемно – пошукової діяльності, елементарного експериментування. Головне в дошкільному навчанні – розвиток потенційної здатності пізнавати нове, тому на етапі дошкільного дитинства знання, вміння, навички розглядаються не як самоціль, а як засіб розумового розвитку. Їх обсяг не повинен перевищувати вікових можливостей дітей і дублювати шкільні навчальні програми.

Найважливішими показниками рівня підготовки дитини до школи є добре розвинуті мовлення, сприймання, пам’ять, уява, наочно – образне мислення, вміння елементарно розмірковувати, виділяти суттєві ознаки  предметів та явищ, що є доступними для розуміння дитини, порівнювати предмети, знаходити спільне і відмінне, виділяти ціле і його частину, групувати предмети за певними ознаками, робити найпростіші висновки та узагальнення тощо.

Окрім перерахованих якостей, для здійснення успішної навчальної діяльності в першому класі необхідно, щоб у дитини були розвинуті вольові якості особистості, щоб вона в доступних для її віку межах керувала своєю поведінкою, вміла спрямувати свої зусилля на розв’язання навчальних завдань, була організованою, розуміла та виконувала правила, які будуть висуватися їй вчителем.

Важливо, щоб майбутній учень вмів спілкуватися з людьми, які його оточують, був доброзичливим у ставленні до інших дітей, дорослих, у тому числі до педагогів тощо.

Важливо також, щоб дитина вміла володіти своїм тілом, добре рухалася і орієнтувалась в просторі, щоб у неї була розвинута моторика рук. А також були скоординовані рухи руки та очей.

Необхідно також відзначити, що є неприпустимими перевірки вміння читати і писати під час прийому дитини до першого класу, кі орієнтують батьків і вихователів дитячих садочків на зовсім неправильний шлях підготовки дитини до школи. Адже, навчити дитину читати і писати – завдання початкової школи.

Вступ до школи для кожної дитини є переломним моментом у її житті. Він пов’язаний з новими формами діяльності, серед яких провідною стає навчальна, з новим типом взаємин з дорослими та дітьми. Якою ж має прийти дитина до школи, щоб швидко освоїтися з усіма цими змінами ? Здебільшого батьки орієнтуються на застарілі уявлення про те, що раннє навчання дітей суто предметних знань забезпечить їхнє успішне навчання в школі. Багато батьків вважають, що відправляючись до школи, дитина вже повинна вміти лічити, писати, читати. Проте нині шкільне життя починають, як правило, з шести років, а для шестилітніх дітей чинними програмами такі вимоги не передбачені. Значно важливіша їхня готовність проживати повноцінне шкільне життя. Тобто сьогодні акценти зміщені в бік соціалізації особистості, її життєвої компетентності, бажання й уміння набувати знання та навички, а також доцільно їх застосовувати.

Готовність до школи визначається взаємопов’язаними компонентами: фізичною готовністю (станом здоров’я та фізичним розвитком дитини), інтелектуальною й особистісною готовністю.

Насамперед необхідно забезпечити дітям оптимальний рівень фізичної готовності, бо здоров’я – надзвичайно важливий чинник успішності в і усіх сферах діяльності дитини, основа для формування вольових зусиль. Фізична готовність дитини до школи визначається медичними працівниками, про що робиться відповідний запис у медичній картці.

Програма наголошує, що фізично розвинений дошкільник на порозі вступу до школи « у своїх діях керується всіма органами чуттів»; він «вправний, витривалий, енергійний… володіє навичками підтримання здоров’я та гігієни; орієнтується в ознаках здоров’я та хвороби… знає про існування небезпечних об’єктів і предметів, розуміє правила безпечної поведінки, дотримується їх у реальному житті… належним чином застосовує різні технології у фізичній та предметно – практичній діяльності».

Особистісна готовність характеризує уміння дитини орієнтуватися в навколишньому світі, запас її знань, ставлення до школи, самостійність, активність та ініціативу, розвиток потреби у спілкуванні, вміння встановлювати контакт з однолітками й дорослими.

Інтелектуальна готовність відображає рівень розвитку фонематичного слуху, зорового сприймання, образних уявлень, розвиток таких психічних процесів, як увага, спостережливість, пам’ять, уява, а також рівень розумового та мовленнєвого розвитку.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до моменту вступу до школи в неї склалися психологічні риси, властивості школяру.

А в дошкільному віці виникають поки що лише задатки цього перетворення на учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю, достатній рівень розумового розвитку мовлення, наявність пізнавальних інтересів і, звісно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Що можна і чого не потрібно робити до початку навчання дитини у школі?

НЕ МОЖНА:

• змінювати режиму дня дитини: позбавляти її денного сну, тривалих прогулянок, ігор;

• оцінювати все, що робить малюк, так, як оцінюється діяльність учня;

• проходити з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру навчанням.

ПОТРІБНО:

• прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;

• навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;

• учити дитину слухати і чути навколишніх, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажанням інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

ПРОАНАЛІЗУЙТЕ  світогляд  дитини; знання, які вона має про довкілля, від найближчих його явищ, які вона безпосередньо засвоїла, і до подальших, які засвоїть, коли подорожуватиме з батьками, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, із книжок, радіо, телевізора, від друзів, тощо:

• що знає дитина про себе (прізвище, ім’я, адресу), про свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), про своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);

• що знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати всі по порядку); місяці кожної пори року, їх загальна кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про Сонце, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, із чого роблять хліб;

• що знає дитина про світ;

• улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, письменники, художники, композитори;

• що знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю – невихованістю; добротою, чуйністю – байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні й непорядні люди;

• що знає дитина про сучасну техніку, транспорт. Перш, ніж почати читати, дитина має навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона промовляє. Вона має навчитися робити звуковий аналіз слів.

Родина — це природний осередок найглибших людських почуттів, де дити­на засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, любові до рідного краю. У родинному середовищі по особливому сприймаються звичаї та традиції, рідна природа, спогади стар­ших.

Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутніх гро­мадян держави, дорослі мають їм прищепити глибоку повагу і турботливе ставлення до своєї малої батьків­щини — рідного міста. Важливо, щоб малята усвідомили, що вони не просто споживачі   багатств  рідної  землі,   а  її творці, захисники. І якщо ви насправді хочете виховати у вашої дитини любов до рідного села, батьківської хати, якщо ви хочете закласти готовність збе­рігати і примножувати багатства рідного краю, якщо ви хочете, щоб запах квіту­чих каштанів і бузку в дорослому житті повертав ваших дітей до рідних порогів не забудьте:

*  Йдучи вулицею рідного села, роз­повісти про визначні пам'ятки, які зна­ходяться на цій вулиці.

*  Познайомити дітей із назвою вули­ці, на якій ви знаходитеся. Чому вона так називається?

*    Відвідати разом всією родиною краєзнавчий    музей.    Після    відвідин обговоріть з дітьми те, що ви там поба­чили.

*  Побувати в  прабабусь та прадідусів і розпитати, що вони знають про історію рідного села. Які цікаві легенди, при­казки, забавлянки вони знають? Запишіть, а потім завчіть їх з дітьми.

* Здійснити цільову прогулянку разом з дітьми по визначних місцях рідного села, а ввечері запропонуйте намалю­вати свої враження від прогулянки.

*   В День Перемоги всією родиною відвідати парк Пам'яті. Вшануйте вете­ранів Великої Вітчизняної війни, покла­діть квіти до пам'ятника.

*  Завжди звертайте увагу на чистоту і порядок у рідному селі. Поговоріть з дітьми, як зробити так, щоб село завжди було охайним і привабливим.

*  Разом з дітьми посадіть біля свого будинку квітники, дерева. Доглядайте за ними разом з дітьми.

*    Частіше розповідайте дітям про видатних людей, які проживали чи про­живають і донині в рідному селі.

*  Знайомте дітей зі звичаями та тра­диціями рідного краю.

*  А якщо ви хочете посіяти в душі дитини золоті зернятка духовності, любові до рідного краю, слова, співай­те, читайте, спілкуйтеся із нею мовою кращих творів українського фольклору та видатних вітчизняних поетів і пись­менників.

*    Запропонуйте дітям намалювати село  в майбутньому.

*  Створіть сімейний фотоальбом «Я  і   моє село .    Разом з дити­ною придумайте вірші про рідне село. Запишіть їх під фотографіями.

Нехай ваші діти зростають гідними синами і донями рідного краю, рідного село.

Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутнього громадянина, дорослі мають передусім прищепити дітям глибоку повагу і турбо­тливе ставлення до своєї малої батьків­щини  — рідного села, району.

Підготувала: вихователь ДНЗ Носач Наталія Василівна